Прокурор і письменник в одній особі

Газета «Сім днів», 31.07.2014

Рівне здавна було містом багатонаціональним. У ньому, крім українців, жили поляки, євреї, росіяни, татари, вірмени та багато інших народностей. Більшість із них були патріотами рідного міста і робили свій внесок у його розбудову, розквіт і розвиток. Крім економіки, вони розвивали науку, літературу і мистецтво, займались навчанням і вихованням молоді й усього населення. Людина, про яку я хочу багатьом нагадати, а декому – розповісти, була на цьому тлі дуже колоритною постаттю.

Починаючи з 1952 року, півстоліття в газетах Рівненщини регулярно публікували статті за підписом Аркадія Тененбаума. Потім у книжкових магазинах з’явились його книжки. У більшості підприємств, установ і організацій міста й області працівники із задоволенням слухали цікаві лекції цієї людини. І хоча вони стосувалися правової тематики, були, проте, захоплюючими, з місцевими цікавими прикладами, часом із гумором. Працівники книжкових магазинів також добре знали цього затятого книголюба і допомагали йому поповнювати бібліотеку творами класиків художньої літератури, істориків, політиків, іншими цікавими книжками. І хоча в силу сімейних обставин він сьогодні не живе в Рівному, але 25 травня рівненські друзі й знайомі радо привітали Аркадія Давидовича з 85-річчям, почули його бадьорий голос і веселі жарти.

Народився Аркадій Тененбаум 1929 року в місті Житомирі, де проходив службу його батько – військовий лікар, учасник Першої світової і громадянської воєн, а мати працювала в лікарні медиком-лаборантом. Потім батька перевели на Одещину. Коли ж на нашу країну напали орди гітлерівців, батько пішов на фронт, а сім’ю евакуювали в Саратовську область. Як потім згадував Аркадій Давидович, журналістські здібності він проявив ще у школі в евакуації – писав статті у стінгазети. Після закінчення війни Давида Тененбаума перевели до Львова, куди переїхали і дружина з сином. Отримані на фронтах поранення і контузії далися взнаки. Майор медичної служби Давид Тененбаум був визнаний інвалідом війни і демобілізований. Він став працювати лікарем у місцевій лікарні.

Аркадій закінчив школу, потім із відзнакою – юридичний факультет Львівського державного університету, де активно займався громадською і науковою діяльністю, друкувався у місцевій пресі. Мріяв про наукову кар’єру, склав іспити в аспірантуру, але в 1952 році тривала активна антиєврейська кампанія, скрізь засуджували кремлівських лікарів-євреїв, які «намагались вбити товариша Сталіна», тому планам Аркадія збутися не судилось.

Ось таким був колектив прокуратури області у 70-ті роки минулого століття. Аркадій Тененбаум (у центрі) легко впізнається по високому чолі, пишній шевелюрі та великих рогових окулярах.

Так, у 1952 року в прокуратурі міста Рівне і з’явився стажист слідчого, який відразу привернув до себе увагу глибокими юридичними знаннями, наполегливістю і вмінням спілкуватися з людьми. Він вільно володів російською та українською мовами, пристойно – англійською, був дотепним, розважливим, умів подобатися дівчатам і практично відразу почав писати статті до рівненських газет – про скоєні злочини, новації в законодавстві, цікаві кримінальні та цивільні справи.

А ще Аркадій збирав домашню бібліотеку, більшість вільного часу присвячував читанню. До вродливого слідчого в кабінет частенько заходили в гості дівчата, колеги і просто знайомі, натякали на свої почуття, але він відбувався жартами. Взагалі Тененбаум полюбляв жарти.

На якій би посаді не працював Аркадій Давидович, до нього завжди тягнулися молоді працівники – як правило, найбільш розумні й освічені. Він учив не просто працювати, а робити все високопрофесійно, поважати всіх людей, намагатись допомогти їм у складних життєвих ситуаціях. За гарну основну і громадську роботу Тененбаума неодноразово заохочувало керівництво прокуратури всіх рівнів. До нього постійно зверталися знайомі й малознайомі за порадою і допомогою, а про його різнобічні енциклопедичні знання досі ходять легенди. Не було в області книжкового магазину, де б не знали Тененбаума і його книжкових уподобань. За бажаною книжкою він міг піти чи поїхати хоч «за три моря». Коли в 2003 році виїздив із Рівного, його бібліотека налічувала майже п’ять тисяч книжок. Більшість із них він подарував місцевим бібліотекам і друзям, попередньо всі прочитавши. Обласна наукова бібліотека поповнилася виданнями, які сьогодні вважаються рідкісними і мають попит у науковців і студентів.

Службова кар’єра стрімко йшла вгору. Він перейшов до обласної прокуратури, став начальником відділу, згодом – старшим помічником прокурора області з організації роботи і контролю виконання. Будучи правою рукою керівника, Тененбаум готував або погоджував усі основні документи, які виходять із прокуратури області, до нього зверталися за «літературною обробкою» документів і доповідей. Але він залишається простим і жартівливим, йому дуже подобається ним же вигаданий каламбур «А де А. Д.?!» та придумане працівницями ніжне прізвисько «Адешечка».

Раніше статті відправляли в редакції не електронною поштою, її тоді ще не існувало. В Рівному були дві обласні газети: «Червоний прапор» і «Зміна». Статей надходило багато, але для «АДЕ» завжди була «зелена вулиця». Всі знали високий професійний рівень його матеріалів, та й із працівниками він умів знаходити спільну мову. Для нього завжди були готові в редакції не лише чай, але й привітне слово. Всі чекали його цікавих розповідей. Нещодавно я зустрів на вулиці Валентину Маковську, яка працювала колись завідувачем відділу в «Червоному прапорі». Перше її питання було про Тененбаума: чи живий він, як його здоров’я і творча діяльність. При цьому ветеран журналістики посміхалася приємним спогадам. Із радістю його постійно чекали і в товаристві «Знання», замовлень на його лекції завжди вистачало: просили виступити як керівники, так і рядові працівники. Після лекцій він завжди давав людям правові консультації і поради.

Аркадій Тененбаум був і залишається життєлюбом. Хоча він ніколи не палив, але при нагоді міг випити чарчину-другу, та лише при добрій закусці, яку вважав запорукою здоров’я. Коли при якійсь оказії на столі стояло багато різних напоїв і страв, полюбляв жартувати, що при створенні людини було допущено одну помилку: їй дано два ока, два вуха, дві руки і дві ноги, та лише один шлунок. Подобались Аркадієві Давидовичу вродливі й розумні жінки. Таку він собі обрав і за дружину – вірну супутницю життя Жанну. Своїх вихованців і колег він завжди повчав, що випити спиртного можна не більше половини тієї кількості, яку ти можеш випити, і при цьому не пропивати розум і совість.

Статті Аркадія Тененбаума регулярно друкувала не тільки обласна преса, не раз їх можна було прочитати в центральних газетах і журналах України та Радянського Союзу. Він перший серед працівників прокуратури Рівненської області став членом Спілки журналістів СРСР, а в 1992 році – СЖ України. Статті, виступи по радіо і телебаченню не просто описували якісь цікаві події, в них обов’язково було роз’яснення чинного законодавства, життєві повчання, розповідь про складну і важливу прокурорську роботу. Коли в 1972-му до 50-річчя прокуратури СРСР вийшла книжка про працівників прокуратури, в ній була надрукована стаття А. Тененбаума про загиблих при виконанні службових обов’язків працівників прокуратури з Рівненщини. За останні роки пенсіонер Тененбаум надрукував декілька історичних статей у міжнародному журналі «WORD», їх можна знайти в інтернеті на сайтах різних ЗМІ, причому в більшості випадків там додається коротка біографія автора.

Пропрацювавши у прокуратурі 43 роки, Аркадій Давидович пішов на пенсію, але не міг сидіти вдома. Ще під час роботи він почав викладати, тому його з радістю прийняли в Рівненський інститут Київського університету права НАНУ. Здійснилась його мрія стати науковим працівником. За низку наукових статей і монографій йому присудили звання доцента. Студенти захоплено слухали його лекції. Після занять він рідко відразу йшов додому, бо розповіді його бажали послухати не тільки студенти, але й колеги-викладачі. Він випустив п’ять книжок, серед яких навчально-наукові «Якщо ми хочемо бути вільними», «З новим і праведним законом» і дві збірки оповідань про діяльність працівників прокуратури: «Вбивця стукає в двері» і «Злочинне павутиння». Проте міжнародне визнання йому принесла невеличка книжечка, відома в багатьох країнах світу: «Єврейський народ у Великій вітчизняній війні», де він описує маловідомі й замовчувані факти про участь його народу в бойовій і розвідувальній діяльності Червоної армії та армій США і Великої Британії. На обкладинці поряд із його прізвищем написано: «Член Єврейської ради України, голова юридичної комісії ради».

Аж у 40-річному віці Аркадій Тененбаум одружився. У нього народилися дві доньки. Старша Ольга пішла стопами батька, закінчила Харківський юридичний інститут, працювала помічником прокурора району, молодша Юля вподобала спеціальність матері, отримала інженерну освіту. Сьогодні Ольга Тененбаум – відома у штаті Нью-Йорк адвокатеса, а Юля працює за фахом, також поблизу Нью-Йорка. До них у 2005-у році й виїхали батьки. Вони глядять в Америці онуків, але сумують за Батьківщиною, рідним містом, у якому залишилось дуже багато друзів. Усі вони знайшли можливість привітати Аркадія Давидовича з 85-річчям навіть там, за океаном, і підняти в той день тут, у Рівному, чарку за його здоров’я.

 

Олександр КОТАШЕВСЬКИЙ,
член Національної спілки журналістів України,
ветеран органів прокуратури Рівненської області


Використання матеріалів прокуратури Рівненської області
дозволяється лише за умови посилання на http://pro.gov.ua