Спогади ветерана віком у життя

Степан Михайлович ЛАВРЕНТЮК — ветеран Великої Вітчизняної війни. Народився 6 січня 1922 року. Пройшов усю війну від її початку до Перемоги, командував відділенням, взводом, ротою, демобілізувався у 1945 році. Нагороджений орденом «Червоної зірки», медалями: «За оборону Москви», «За оборону Кавказу» та «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

Майже 30 років свого життя віддав служінню Батьківщині, законності та людям, працюючи на різних посадах в органах прокуратури.

… 23 червня 1940 року закінчився випускний у школі, що в селі Савинці Тростянецького району на Вінниччині. Випускник Степан Лаврентюк ще до вручення атестата обрав свою долю. Будучи учнем, він написав заяву до районного військкомату, у якому просив направити на навчання у льотну школу. За місяць юнака відправили до Краснодарського авіаційного училища.

Війна застала Степана Лаврентюка у літньому таборі підмосковного міста Серпухова, де він проходив навчання та тренування у військах. А вже у липні 1941 року чоловік був на фронті.

Нас вчили воювати. Але, на жаль, — не захищатися, — говорить Степан Михайлович. — Готувалися до бойових дій на території ворога. І замість того, щоб оволодівати новими видами зброї, ми муштрували стройову підготовку та політзаняття. Як почалася війна, ми й танків боялися.

Це було однією з основних причин поразок початку війни, вважає Степан Лаврентюк. А ще — фактор раптовості. Через несподіваний віроломний напад фашистів у перші дні війни було знищено величезну кількість радянських літаків та іншої бойової техніки. З розмахом працювала пропаганда третього рейху.

Перше моє бойове хрещення відбулося 12 липня 1941 року у Новосокольниках, під Великими Луками. Важкі йшли бої, кровопролитні, — ділиться спогадами Степан Михайлович. — А пропаганда у німців була на висоті. На підходах до Москви фашисти позакидали нас листівками, на яких фото: два фашисти і син Сталіна. Розкидали також листівки із фотографією сина Молотова. Мовляв, бачте, хто вже з нами? Розпускали чутки, що Москва вже впала, що німці виписують пропуски по залізниці на Куйбишев…

Насправді ж, за Москву довелося битися довгих п’ять місяців…

Тоді, на початку 41-го, снігу було більше метра. Морози сягали 35 градусів, — пригадує ветеран. — Нас зігрівала віра у перемогу, а вижити допомогло бажання звільнити рідну землю. Пам'ятаю, як біля міста Істра наші розбили ворожі вантажівки, вщент забиті металевими хрестами — нагрудними відзнаками для найкращих солдатів вермахту. Ми йшли по них, як по мушлях. І ніхто не зігнувся, щоб підняти хоча б один.

6 грудня 1941 року наші війська перейшли у наступ і відкинули загарбників за Волоколамськ і Ржев — німців розбили та відігнали на 400 км від Москви.14 січня Степан Лаврентюк отримав перше поранення і лікувався у Красногорському госпіталі під Москвою. Свою військову частину наздогнав уже у Тулі.

В битві під Москвою починалася велика Перемога. Хоч до Берліну залишалося з боями пройти ще тисячі кілометрів, тисячі днів та ночей.

Згодом були бої за Північний Кавказ, важкі військові операції на Тереку… Там отримав друге поранення — важке. Після цього був комісований. Але додому повертатися не було куди: Вінничина ще була окупована фашистами. А тому поїхав до Тбілісі, де закінчив школу авіаційних техніків і дослужив до кінця війни.

В 1945 році після демобілізації Степан Михайлович повернувся до мирної праці. У відбудову України Степан Лаврентюк доклав і свою частку праці — на посадах в органах прокуратури Дрогобицької (1952-1961) та Рівненської областей. Завершив роботу прокурором Червоноармійського (авт. — Радивилівського) району у 1980 році.

Нині ветеран проживає у Вінницькій області, проте працівники прокуратури Рівненської області щороку у переддень 9-го Травня завжди вшановують свідка тих страшних років. Адже саме солдати Великої вітчизняної війни найкраще можуть розказати нам, яка страшна війна, наскільки кращий мир!

Прес-служба прокуратури області


Використання матеріалів прокуратури Рівненської області
дозволяється лише за умови посилання на http://pro.gov.ua