Роз'яснюємо законодавство



Яка відповідальність існує за порушення законодавства про працю?

Статтею 3 Конституції України встановлено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. На жаль, сьогодні реальний стан нашої економіки перешкоджає всебічному забезпеченню дотримання конституційних прав громадян України, і зокрема, у Рівненській області. Це найперше стосується права кожного на працю і відповідно - заробітну плату, яка не повинна бути нижчою від визначеної законом, а також гарантії захисту від незаконного звільнення чи інших грубих порушень трудового законодавства. Свідченням того, що подібні порушення закону продовжують набувати системний характер, є зростання кількості звернень громадян, які надходять до органів прокуратури Рівненщини. Тому, на прохання мешканців області та з метою попередження правопорушень у сфері додержання законодавства про працю роз'яснюємо вимоги закону.

Який розмір мінімальної заробітної плати на даний час?

Статтею 95 Кодексу законів про працю України визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій всіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.09р. з 01 січня 2010 року встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 869 гривень.

У яких випадках надаються відпустки без збереження заробітної плати?

У випадках, передбачених ст.25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати, а також за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Зокрема, ст.25 Закону України «Про відпустки» передбачає певне коло осіб, яким за бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати: матері або батьку, які виховують дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; чоловікові, дружина якого перебуває у після пологовій відпустці; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; інвалідам І та II груп; особам, які одружуються; працівникам, допущених до вступних іспитів у вищі навчальні заклади; ветеранам праці та ін.

Який порядок вивільнення працівників?

Згідно ст.49-2 Кодексу законів про працю України, працівник має бути попереджений про звільнення з роботи з ініціативи адміністрації у зв'язку змінами в організації виробництва не пізніше ніж за 2 місяці. Однак, відповідно до ст.42 даного Кодексу ряд найманих працівників мають переважне право на залишення на роботі. Так, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага у залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам     з     тривалим     безперервним           стажем           роботи     на     даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам,     які     навчаються     у     вищих     і     середніх     спеціальних     учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійна захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо   це   передбачено   законодавством України.

Чи передбачено законодавством термін, у який повинен бути проведений розрахунок з працівником при його звільненні?

Так, статтею 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Більше того, статтею 117 цього ж Кодексу передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені законом, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У яких випадках настає кримінальна відповідальність за невиплату заробітної плати?

Статтею 175 Кримінального кодексу України передбачено, що кримінальна відповідальність за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат настає у випадку безпідставної невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат громадянам більше ніж за 1 місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форм власності.

Чи існує кримінальна відповідальність за інші порушення законодавства про працю?

Так, існує. Згідно статті 172 Кримінального кодексу України за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю передбачено покарання у вигляді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або виправними роботами на строк до 2-х років.
Більш суворе покарання передбачено за ті ж самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда. До грубих порушень законодавства про працю належить, зокрема, незаконні вимога до працівника щодо роботи у вихідні та святкові дні, понадурочної роботи, роботи у важких умовах, безпідставні зміни умов роботи на гірші, не надання відпустки та інші порушення,      якими суттєво порушуються конституційні права громадянина. Також іншим грубим порушенням законодавства про працю є не укладення трудового договору з фізичною особою у письмовій формі та не реєстрація цього договору у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи у державній службі зайнятості. Це, так звані, приховані трудові відносини, які призводять до не зарахування найманим працівникам трудового стажу, а також такі працівники не забезпечені всіма видами соціального страхування.

З якого часу надається допомога по безробіттю особам, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін?

13 січня 2009 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення». Цим законом внесені зміни і до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Зокрема, встановлено, що допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин або за згодою сторін, призначається відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 згаданого закону, і її виплата починається з 91-ого календарного дня.

Так, згідно ст.8 Закону України «Про зайнятість населення», громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

 

Відділ захисту майнових,
інших особистих прав і свобод громадян
та інтересів держави прокуратури області


Використання матеріалів прокуратури Рівненської області
дозволяється лише за умови посилання на http://pro.gov.ua